Урок української літератури
в 11 класі
на тему:
"Література рідного краю.
Світ душі в поезії Левка Крупи"
Розробила:
вчитель української мови і літератури
Великоберезовицької ЗОШ І-ІІІ ст.
Венета Любов Степанівна
Тернопіль, 2014
Урок української літератури
Тема: Література рідного краю.
Світ душі в поезії Левка Крупи.
Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях талановитого земляка Левка Крупи; розкрити духовне багатство його творчості; вдосконалювати навички виразного читання поезій; формувати свідому та відповідальну особистість учня на основі християнських духовних цінностей; сприяти визначенню школярами власної життєвої позиції.
Обладнання:Біблія, портрет Левка Крупи,свічка, ваза з квітами, вишита скатерка, збірки його творів, панорама фотографій із сімейного архіву Крупів,презентація «Світ душі Левка Крупи» телевізор, комп’ютер.
Хід уроку
Це – світ душі ранимий і крихкий,
мелодія струн серця, скрита в слові...
Мій світ збудований лиш на любові,
наївний і дитинячий такий…
Левко Крупа
Вступне слово вчителя
Люблю своє село, що розкинулось по обидва боки тихоплинної річки Серет, а від неї (якщо подивитись зверху) розбіглися маленькі прожилки вулиць, утворивши листочок берези. Можливо, звідси, а можливо і від березового лісу, який зустрічає нас при в’їзді, пішла назва «Велика Березовиця». Особливо манить до себе Стара Березовиця, де тихо і спокійно. Клуб, збудований коштами людей, старовинна ц. Вознесіння, а навпроти на горбочку, у вишневому садочку примостилася семінарія ім. Й.Сліпого, а раніше там була початкова школа. Піднявшись вузесенькою вуличкою догори, та повернувши вліво, попадеш на обійстя Майстра слова - людини тонкої душі, але сильної духом, нажаль, якого сьогодні з нами немає, Левка Миколайовича Крупи. Наш урок присвячений світлій пам’яті нашого односельчанина з нагоди 70-річного ювілею, якому Бог доручив особливу місію – зберегти і передати нащадкам український дух, подарувавши при цьому надзвичайний інструмент – Слово.
Приреченість
Я ще не знав, що то –
до скону,
що то – таємне віщування зір.
Обпікши щастям душу безборонну,
просилось тихо слово на папір.
Воно, як немовля, - наївне й кволе,
та сміле, як у березні трава…
А розум радістю проймався й болем
і сповивав їх сплески у слова.
Я ще не знав, що то –
навіки, що то –
початок тільки, лиш розбіг,
що став приреченим я чоловіком,
що не належить відтепер собі.
Прошу о.Святослава Ласкового до спільної молитви за цю світлу людину.
Молитва
Слово о. Святослава про Л.Крупу
Вчитель
Він так любив свою Березовицю: млин, кручу, річку, луги, ліс, біля якого пройшло дитинство, хату, яку майстрував власними руками, і в якій пробігло його життя, сад посаджений всією сім’єю .Це була столиця його душі.
Столиця
Моїм односельцям
Звідсіль – село над кручею, а звідти ліс,
Між них – покоси луг підперезали.
Дибкує ліс, впершись в береги, над нуртом міст,
А далі – станції дзвінкі цимбали.
Бурмоче до людей чи сам до себе млин,
І трепети бояться впасти в річку…
Край колії все літо сивіє полин
За тими, хто поїхав і – навічно…
Припнули джерело під урвищем стежки,
Де глину ластівки беруть – на гнізда.
Хати хто - зна коли забігли у садки,
Де загубились плач і сміх, і пісня…
А за гайком, на тімені горба, межа,
Через яку вже не буває чварів.
Там поколінь зі сто фундаментом лежать,
З якого ми – у світ прийдешній парість.
Моє село ріка розкраює навпіл…
Моя вітцівщина – Березовиця!
Як треба, щоб була в цім світі людських бід
Не для держави – для душі столиця.
Звучить автобіографія Л.Крупи з уст учня (під акомпанемент мелодії……..)
«Я, Крупа Левко Миколайович, народився 1 січня 1944 року (фактично, за словами матері, - 29 грудня 1943 р.) в с. Велика Березовиця біля м. Тернополя в родині Крупи Миколи та Емілії (дівоче прізвище – Городинська) – селян-рільників.
Вчитель демонструє на моніторі фотографії батька і матері
Давно, а в пам’яті - учора наче
В науку батько вів мене - в поля.
Зітхала відпаром терпким земля –
Розкошувала днем душа дитяча.
Хоч вітер пустувати намовляв
Та колосок накивував – те бачив.
І в оці тепло-карому конячім
Продовжив борозну Чумацький Шлях…
…Всідались радитись на лави меж
Тривоги прадідів і наші весни
Й дивилися, як лан я вперше креслив,
Я хвилювався і вони не менш…
В люстерку плуга, втертому до сяйва,
Відбита врода світу незвичайна.
*****
Матусю,
Ти виший мені сорочку
Таку, як у батька –
Хрестиком дрібно.
Ти знаєш я дуже хочу
На нього бути подібним.
Будь ласка, виший сорочку, нене…
Таку полотняну – виткано грубо.
Не буде ні в кого – лишень у мене найкраща.
Добре, люба?
Не знаю, чи скоро повернусь у хату…
Можливо, як вишня листя розгубить.
Ти виший!
Хай люблять мене дівчата,
як ти
мого батька любиш!
Вчитель демонструє світлини діда Михайла, бабусі Євдокії
Учень
« …Дуже любив діда Михайла( материного батька, бо татів вітець загинув у часи Першої світової війни), особливо, коли він порався на пасіці та розповідав про те, як воював на італійському фронті, як повернувся звідти у Львів та очолив сформовану із однокашників сотню січовиків…
Бабуся Катерина, яка любила багато читати, вміла чудово випікати різні рогалики і тістечка, та дідо Михайло мали, напевно, визначальний вплив на формування мого характеру, уподобань, захоплень, заклали на майбутнє основи шкали цінностей.
А бабуся Явдоха, яка все життя прожила вдовою, виховуючи двох дітей привчила мене до порядку та сумлінного ставлення до праці, а також поваги до людей праці...
Фото «Родина Крупів»
…Окрім мене батьки виховали ще двох дочок – моїх молодших сестер – Віру, яка стала філологом, та Лесю, яка закінчила політехнічний інститут…»
«…Згадую довгі зимові вечори, коли бабуся та батьки вголос читали повісті І.Франка, М.Старицького, «Кобзар» Т.Шевченка. Тому, мабуть, любов до книги збереглася на все життя.
Перші свої життєві студії отримав, коли почав пастушкувати з 5-річного віку…
У 1951 р. став учнем 1-го класу Великоберезовицької середньої школи – із 1956 р. це Тернопільська СШ №8…
фотографія 3-го класу
Десь у 3-4 класах вигадав віршовану казку про діда Гната (звичайно ж, це про дідуся Михайла). А коли прочитав книжку віршів П.Куліша, пробував писати «думи», як і в нього, про історію України.
У 5-6 класах знову захопився писанням, це був роман про однокласників, що відбилося навіть на навчанні. Вчителька української мови Раїса Петрівна Михальчук казала, що Бог мене покарає: буду визбирувати помилки в учнівських диктантах, як вона. І – наврочила! Став я згодом філологом…
…У 1962 році вступив на перший курс філологічного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича…».
Вчитель
Ненька таки вишила синові сорочку, котра подарувала йому зустріч з Тією, яка полюбила його, як мати любила батька. Отож, хлопці, просіть матерів, щоб вишили і вам такі щасливі сорочки, а ви, мої дівчатонька, добре переймайте мистецтво вишивки, щоб благословити своїх майбутніх дітей на добру долю.
Фото «Перші хвилини сімейного життя»
Та чи й можливо було не закохатися в тонкостанну, струнку , мов берізка, карооку Марію, яка полонила юнака не лише зовнішньою вродою, а й красою душі.
О, ні! Ти не богиня – ти земна!
( Не вірю у богів і забобони…)
Мабуть,
того не знаєш ти й сама,
що ти сестра
Сикстинської мадонни.
Звичайно,
не богиня ти – земна!
Без ореолів золотих
і без корони.
Ти квітка –
мрій завершеність ясна,
Що розцвілася посмішкою доні!
Вчитель:
Сьогодні ця чарівна жінка у нас. Маріє Петрівно,знаю, що першим слухачем і редактором віршів були Ви, якій « І всі слова, всі вірші – лиш тобі!», Вам, яку він любив, трепетно, так ніжно, з якою радість й біль ділив навпіл « Пробач, як прикрості завдав неждано невмисним вчинком, словом образив», «мій дорогий, коханий, вірний друже», «Повір: у тебе очі все ж найкращі», Вам – матері його дітей: Наталочки і Любчика, Вам, дружино, слово.
Слово п. Марії Крупи.
Вчитель
Кожен із нас прагне любові - почуття, яке підносить до небес, яке дарує крила. І кожен з нас боїться втратити кохану людину. Як часами нелегко буває зберегти глибину почуттів, пронести через роки, через різні випробування. Не могла стримати сліз, коли читала сонет «Люби мене». Не знаю скільки разів перечитувала, а сльози котилися і котилися… Така невимовна ніжність і безмірна любов лилася із уст чоловіка до дружини, як найкраща мелодія в світі. Згадалися Суламіф і Соломон із поетичної книги Пісні Пісень Святого Письма, «Гранатовий браслет» Олександра Купріна. Воістину святе почуття.
Молитва любові Левка Крупи.
Люби мене
Люби мене, хоч травень мій одцвів,
І січень інеєм осипався на скроні,
Хоч дні турботи – зморшкою між брів,
Та я увічнився в усмішці доні.
Люби мене, як у сімнадцять літ,
Хоч нам уже подвійно, чи потрійно,
І рум’янець на лицях згас, поблід, -
Та ти люби мене жагуче й вірно.
Не даймо заснуть ватрі почуттів,
Нехай сльота незгод мине безслідно:
Бо не даремно поруч ми в житті,
Колись чужі, а зараз – вічно рідні.
Люби ж мене, хоч травень – спогад лиш…
Вчитель
Любов дає наснагу жити, творити і бажання ростити дітей. Мені повезло, бо я навчалася 10 р. в одному класі з донечкою поета – Наталею. Їхній дім був недалечко від початкової школи, і не раз забігала до неї. Не знаю чому, але ще в ті дитячі роки звернула увагу на те, що помешкання було дуже українським, хоч це був сучасний будинок.
Фото «Зустріч з Олесем Гончарем», «В колі друзів»
Будинок, який за словами народного депутата 1-го скликання Верховної Ради Володимира Колінця « …був, без перебільшення, притулком для української патріотичної інтелігенції Тернополя. Приїзд на Тернопільщину відомих столичних митців завершувався дружньою вечерею у Великій Березовиці. Так було, наприклад, у 1987 р., коли Тернопіль відвідали художник Іван Марчук, поет Дмитро Павличко. Гостювали у Крупів Ігор Білозір, Віктор Морозов, Богдан Стельмах, Василь Жданкін, Святослав Максимчук, Федір Стригун, Богдан Ступка, Таїсія Литвененко, Павло Загребельний, Микола Литвин і багато інших талантів, відомих усій Україні. У такій атмосфері й виховувалися діти Левка й Марійки.»
Ще пам’ятаю, як мене вразила велика бібліотека, а я страшенно любила читати. Левко Миколайович в мені спочатку видався дуже серйозним, а пізніше виявилося, що це – широкої душі людина з прекрасним почуттям гумору, надзвичайно простий в спілкуванні. Моя мама згадувала нещодавно, як після нашого випускного Левко Миколайович мив посуд. Не кожен батько здійснить такий подвиг. А він це зробив тому, що дуже любив свою допитливу донечку – розумничку, яка перейняла від тата талант творити Слово, від обох - любов до звичаїв та обрядів рідного краю.
Допитливість
Ми нині в мандри з донею ходили
На пагорби оті, що зразу за селом,
Де чебрецем пахтять крутії схили
І вітер дихає прив’ялим полином.
Ох, як зоріли в неї оченята,
Коли ріку угледіла в клечанні верб,
І дальні села у садах патлатих,
І шляху битого забутий кимось серп.
І полилися тисячі запитань.
Усі: чому?навіщо? для кого й куди?
Як зріє хліб у колосочках жита,
Й куди поспішно мчать крикливі поїзди?
Кому співає жайвір в чистім полі?
Хто котить небом сонця колесо руде?
Чому не йдуть в село із пагорба тополі?
І хто отари хмар за обрії веде?
І ще питає: - То чия країна?
( Чи то наснилось все у казці голубій?)
- То наша, доню, рідна Україна,
А ти – маленька українка в ній.
Вчитель
Запрошуємо поділитися своїми спогадами про батька Н.Л.Дащенко, яка на сьогоднішній день є кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім.В.Гнатюка.
Слово Н.Л. Дащенко
Вчитель
Який же батько та не мріє про сина – продовжувача роду! Ох як радів він його появі: скільки історій, казочок, різної бувальщини вислухав його любий син. Ще й Любомиром нарекли. А домашні і дотепер ніжно кличуть Любчиком. Передав йому батько у спадок любов до рідної землі, до її багатющої історії. Як мудро вчив збагнути свою місію в житті, зрозуміти призначення мужа, чоловіка в сімї, в державі, відповідальності за свої вчинки.
.
Слід на ріллі
У поле, сину, вийди вдосвіта
і сонцю, людям поклонись «добриднем»,
і від ріллі, і від покосів там
навчися найщирішої молитви.
Пізнай глибінь людської величі,
пізнай безмірну водночас мізерність..
У працю, в смуток – не веселощі –
твій крок запишуть пера – житні стерні..
Критично порівняй з чорноземом
свої діла, і думи, і долоні,
осмисли чесно серцем, розумом
і те, чим скиби їх засіяні,
яких чекати поколінням стебел,
достигнуть болем чи надіями?
Хто я?
на що? – питайся сам у себе.
Розмова з сином
Ми, сину, - сила! Ми – мужі, чоловіки!
Опора світу, мудрість і –
погибель…
Відповідальності тавром чоло віки
Нам круто випекли… Всі успіхи, всі хиби –
То пошук істини, то – люта боротьба
За кусень хліба,
межу,
за корону…
Дві сили споконвік – володаря й раба –
жадають ствердження свого закону…
Вчитель
Син справдив сподівання батька. Добре засвоїв його науку і вже передає своїм дітям -Володимиру та Святославу . Історії, розказані батьком, посприяли тому, що сьогодні він – кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних та фундаментальних дисциплін Тернопільського комерційного інституту. Любомире Левковичу, поділіться спогадами про батька - тата, вчителя, політика.
Слово Л.Л. Крупи
Біограф
« … не був у пошані, «вільнодумствовав», був із націоналістичної родини, в кінці сімдесятих ще й отримав офіційне попередження КДБ за «виготовлення та розповсюдження антирадянських творів» - заслужив звання «ворога народу».
Після закінчення університету працював у редакції обласної газети «Вільне життя», потім – науковцем у Тернопільському краєзнавчому музеї, у 1972-85 рр. – учителем української мови та літератури, шкільним бібліотекарем у школах Тернопільського району в с. Велика Лука, Мишковичі, Лучка, Прошова…
Фото з роботи в Мишковицькій школі
Із 1988 року включився в політичну боротьбу спочатку у Товаристві української мови ім.. Т.Г.Шевченка, а потім у Русі. Був у березні 1989 р. одним із засновників Крайової організації Руху, членом Проводу, делегатом чотирьох зїздів.
З 1989 до 1991 року редагував газету Тернопільської Крайової організації руху «Тернове поле», яку друкував у Вільнюсі.
…у 1990 р. був обраний депутатом Верховної Ради України…Працював у комісії з питань культури та духовного відродження …
У вересні 1991 р. очолив Тернопільський Телерадіокомітет».
Вчитель
Якщо в Бога є на вас план, то ніяка сила його змінити не може. Як не принижували, як не давали можливості зрости Левку Миколайовичу в радянські часи, та справдились слова із Біблії:
Музика Еніо Маріконе
« І визволив мене від мого ворога сильного, від ненависників моїх,дужчих від мене. Вони на мене насідали в час мого нещастя, але Господь був підпорою моєю. Він мене на простір вивів і визволив мене, бо мене любить. Господь віддав мені по моїй правді, за чистотою рук моїх дав мені нагороду…». (Пс.18,18-21)
****
Із долею у піжмурки не грав,
в стосунках із людьми не був артистом,
і совість перед Богом маю чисту,
бо не убив нікого і не вкрав.
Не керувався власною користю,
нікому не обмежив прав…
І почуттів не купував, мов крам,
хоч, може, був занадто гонористим.
Та ще - спокутую чужий проклін
Чи власну слабкість, чи розпусту…
Молюсь і каюсь – я зведусь з колін,
Бо вистачить і віри, сили й глузду.
З тобою теж ні крихти не лукавив –
Люблю, як вмію. Вибач, як не правий!
Вчитель
Від бібліотекаря до депутата Верховної Ради. Чесний і безкорисливий: відмовився від київської квартири, не привласнив ніякого заводу, не відкрив власного бізнесу. Чому? Бо був українцем з високою духовною культурою. Чуже – не його. А своє треба заробити чесною працею. Він – вірний слуга Бога і народу, задля яких готовий померти.
Чотири шиби, а між ними хрест
На ньому, як Христос,
розп’ятий місяць.
За ним ридають сови
над узліссям,
і рве смички із павутинь оркестр,
що гра симфоній дивних,
та замісять
дощі болото вулиць й перехресть.
Не спиться знов: думки про
підлість й честь…
Шукає кожен в цьому світі
місця.
Навколішки перед хрестом
в вікні
Молюся з ніччю довгою
на пару…
Замовкло все, сховався
місяць в хмару.
Так легко й любо молиться
мені,
Немов не грішний світ навкруг,
а казка, -
і Божа в душу струменіє ласка.
Звучить пісня «Ти приходиш до мене..»
Вчитель
Любив спілкуватися з людьми. Умів щиро поспівчувати і завжди прагнув допомогти, хто б це не був.
Жебрак
Подайте жебракові крихту хліба,
подайте – змилуйтесь, на Бога…
Йому ця милостиня – ой потрібна!
бо перед ним у нікуди дорога.
О. будьте милостиві, добрі люди!
У жебрака душа голодна…
Він вам віддячиться – ні не забуде!
Помолиться: хай ласка вам Господня.
Подайте жебракові просто слово…
Не люте, що за горло схопить,
одне-єдине, хай і без любові,
воно на серці лід розтопить.
і він стече сльозами серед ночі,
аби плачу ніхто не бачив…
Жебрак від світу зайвого не хоче,
лише своє, лише жебраче…
Вчитель
Сьогоднішні події на Майдані тісно сплітаються з болем поета про долю народу, написані ще у 1990 р. Минуло 14 років.
Волання
Дай, Боже, розуму твоїм рабам –
не дай пролитись крові знову!
Нехай думок відверта боротьба
знайти поможе спільну мову.
Бо ми – одної матері сини,
Хоча росли на хлібі різнім:
В однім окрайці – надто трутизни,
А в другім – болю, а не пісні…
Зробімо спільний – Наш – заміс
та хліба випечем свойого,
любов’ю освятім, стамуймо злість
і не питаймося в нікого,
чи наймити лише, чи хазяї
на власному з віків обійсті?
Он, край воріт, жебрачкою стоїть
твоя свобода…
Відчини не бійся!
Слово
Біограф
« Незважаючи на виробничі труднощі – нестачу коштів, не залишаю творчості – підготував до друку цю збірку («Міра болю»). А до цього часу видав «Чотири струни» (1986), «Легенда Тернового поля» (1990), «У дзеркалі плуга» - поезії (1990), «Ой Морозе-Морозенку..» - драма-легенда(1991), «Три сторінки з літопису» - драма(1993), «Василько – князь Теребовельський» - драма.
Ще у 1971-72рр. зробив інсценізацію повісті Юліана Опільського «Іду на ви»…»
За драму «Ой Морозе-Морозенку» у 1991 році удостоївся звання лауреата Всеукраїнської премії ім. братів Лепких.»
Вчитель
На слова Л.Крупи були написані пісні: «Ти – моя доля», «Не так, як всі» (муз. Горчинського);
«Особливе відчуття», «Чотири струни» (муз. З. Присухіної); «Останнє танго» (муз. І. Крохіна).
У 2007 році стараннями дружини і доньки вийшла збірка «Марева легке крило». І це ще не всі твори. Та всьому свій час. Нам залишається тільки гадати: « Де брав час цей мудрий, талановитий, направду люблений Богом чоловік? Сила якого проявилася не лише у стійкості в боротьбі з різними життєвими перешкодами, а й в боротьбі з хворобою, яка 28 грудня 2000 року скосила життя, та не зламала чистої, високого лету душі християнина.
Звучить музика Еніо Маріконе
Молитва
Стою перед лицем Твоїм, ласкавий Боже,
й молю: - Прости раба свого – його гріхи!
У день Святої Трійці він молитву ложить
на твій олтар та скільки дару є й снаги
Народу християнському щоденно служить,
цілому світові бажає лиш добра…
Твоєю радістю радіє, горем тужить,
возводить у душі любові світлий храм.
О Господи, признач за гріх мій кару нині
й прими сердечне, не облудне каяття…
Твоїй корюся волі в будь-якій хвилині:
початок і кінець – буття і небуття.
Стою перед Тобою ниций і гріховний,
і хворий слабостями світу зла і тьми,
Та думку милосердна ласка повнить
і розум визволя з суєтної тюрми.
О милостивий Господи, прийми молитву
в Зелені свята… І не карай, Тебе молю,
Усіх, хто вірить в Царство Боже непохитно,
усіх, кого, як світ чудовий цей, люблю.
Звучить пісня «Молю»
Молю, о Господи, прости
Життя неправедні дороги.
І силу дай мені нести,
Моїх буденних днів тривоги.
Сльозу, благаю, осуши
І дай наснаги дочекатись
Того, що хочу досягти,
Того з ким хочу привітатись.
Приспів
Молю, молю, молю, молю…
На фоні мелодії звучать слова
Отакий він – веселий-сумний,
Талан в болю,жив й творив.
Любити умів і дітей цьому вчив.
Рідну землю беріг – патріот у жилах і кості.
Дуже простий, не прагнув висот,
Бо таким його Бог сотворив.
Віримо, Господи, що душа Твого вірного сина вже на Небі. Якщо ТИ проявив своє велике милосердя до нього тут на землі, чи ж не нагородив його і на тому світі за любов, що горіла, як оця свіча, і освітлювала шлях іншим.
Вчитель
Одним із тих, хто дуже добре знав Левка Крупу був його соратник Орест Добрянський.
Демонстрація відеосюжету
Звучать слова Левка Крупи з відеоролика
Вчитель
На сьогоднішньому уроці ви мали можливість почути всі мелодії душі поета, драматурга. політика, просто людини. Подивитись на світ його очима
Це – світ душі ранимий і крихкий,
мелодія струн серця, скрита в слові...
Мій світ збудований лиш на любові,
наївний і дитинячий такий…
Він дав нам гарні уроки любові до Бога, до Батьківщини, до рідних людей, до ближніх. Не засвоїти їх – гріх. А щоб глибше відчути неповторну красу його поезій, вдома підготуйте ідейно-художній аналіз одного поетичного твору (на вибір), а з вірша «Моя столиця» випишіть у зошити всі художні засоби.
Немає коментарів:
Дописати коментар